Вона

Опаде листя, зів’януть квіти
та на її подвір’ї вже й не чути онучат.
Куди свою печаль старенькій жінці діти?
І де усмІшок їхніх рідний аромат?

Для кого засвіт сонця для чаю рвати м’яту,
для кого щебетати усі свої пісні?
Для кого на ніч ліжко квіткове застеляти?
Як зупинити час до ніжної весни?

Для кого випікати ті булочки вишневі?
Для кого майструвати невдалі літачки?
Таке багатство мати усі ці дні серпневі-
в руках своїх тримати дрібненькі кулачки...

Вона не впустить миті і не закриє очі,
очікуючи щастя глядітиме в вікно.
Вона буде чекати, їй снитимуться ночі,
в яких вона гойдає малечу перед сном.