Александра Галяс
Рейтинг
+34.41
Сила
79.52

Александра Галяс

a-halias

Коли ти прийдеш...

Коли ти прийдеш, сядеш тихо навпроти,  не спитаєшся лишнього і ні слова не мовиш в ту мить, — за вікном вечір тихий зіграє нам радісні ноти  й на стіні промінь сонного сонця замайорить…  Ми чекали цього до нестями, до жаху, витравляли всі сумніви від отар наших мрій. Я тримаюсь за тебе і жодного страху,  жодних обмежень, мій янголе й без застережень — воїне мій …  І мені так спокійно, я знаю, що якось  ти прийдеш і все зникне у тумані ночей.  І мені так святково, я знаю, колись та...
Читати далі →

***

Як повернути назад?  Як сісти на інший потяг? Я хочу відчувати твій погляд без барикад та блокад! Як не спинитись на півшляху? Як пережити цей грудень? Все навколо — суцільна студінь. Як забути годину лиху? Як стати в твоєму житті  хоч одним календарним днем? Щоб одразу мій хід конем, а твій хід — в моєму серцебитті. Загоряться думок пелюстки прозорі і так хочеться стати в’язкіше. Лише моментом і нітрішки не більше, аніж краплею в твоєму морі.  ...
Читати далі →

***

Я досі не шукаю оберту висоти,  не потрібно мені ані крил, ані волі.  Ці речі неможливо знайти  до тих пір,  допоки вони не існують у тобі.  А вічність часу мене спонука  відчувати можливість, даровану світлом. Все світле, що в інших загубила — знайшла, і все знищене, рознесене по світу  злим вітром.  Я заплющую очі, я стираю кордони,  я ховаю в торбинку всіх коханих людей.  Я не бачу для себе жодної перепони,  щоб дістати мрій моїх оманний трофей.  Я ДОсі… (слова). Все, що ...
Читати далі →

***

Відчувати з тобою все:  шепіт моря, туманний спів, вже нічого мене не спасе  від п’янких чар твоїх вітрів.  І торкаючись твоїх плечей, забувати з тобою все, від п’янких чар твоїх очей вже нічого мене не спасе. Ми ще ті і вже зовсім не ті,  але все ж не прониклись журбою, бо я знаю, що зорі в пітьмі  все ж засяють для нас із тобою! Спів Невади, міста вечірній вогонь - відшукаю у тобі все! Від п’янких чар дотиків твоїх долонь вже нічого мене не спасе......
Читати далі →

Вона

Опаде листя, зів’януть квіти та на її подвір’ї вже й не чути онучат. Куди свою печаль старенькій жінці діти? І де усмІшок їхніх рідний аромат? Для кого засвіт сонця для чаю рвати м’яту, для кого щебетати усі свої пісні? Для кого на ніч ліжко квіткове застеляти? Як зупинити час до ніжної весни? Для кого випікати ті булочки вишневі? Для кого майструвати невдалі літачки? Таке багатство мати усі ці дні серпневі- в руках своїх тримати дрібненькі кулачки... Вона не впустить миті і не...
Читати далі →

Простоцвіт

Життєва моя стежка вкрилась квітами, вічноцвітущими у будніх полі-снах. Та десь поміж глибин, та між зенітами, і десь на тропіках чи полюсах мій виднокіл, аж на самому обрію ще тлітиме бажанням висоти: пересікнути мрії екваторію, та течію невдач переплисти. І знати, що мій крок не стане хибним, і відчувати магію ночей, і чути істину у говорінні стихлім, і в людях дійсно бачити людей.  ...
Читати далі →

Солов'їному краю

Земля моя, одвічна твоя сила, одвічна твоя пристрасть з присмаком свободи, яка ж журба тече по твоїх жилах, яка ж печаль бере твої акорди! Країна моя, пристань зазіхання океан, в недузі ти не впадеш на коліна. Зніміть із неї бід усіх капкан, верніть у материнську хату сина! Не бійся, бо ж ми це колись і не по разу, але взяли й пережили. Тримай за хвіст зі згаслого вогню, свою останню іскру, моя Батьківщино! Не бійся, бо у твоїй сивині ще не схоронена козацьких духів сила, три...
Читати далі →